Нове дослідження щодо князівської гробниці в міській церкві Святого Михайла

Крипта князів у міській церкві Святого Михайла наочно демонструє: історія міста Єни та історія його університету тісно пов’язані між собою. Це підтверджують масштабні міждисциплінарні дослідження, присвячені цій крипті. Результати цих досліджень опубліковано в новій книзі «Дослідження гробниці князів Саксонії-Єни в міській церкві Святого Михайла». З нагоди презентації книги до міста Єни завітають представники міської адміністрації та дослідницької групи Collegium Jenense з Університету імені Фрідріха Шиллера. Запрошуємо всіх зацікавлених.

Середа, 28.10.2026, о 18:00
Вестибюль Історичної ратуші, Маркт, 1, Єна

У центрі досліджень перебували гробниця, реставрована в період з 2023 року по березень 2025 року, та четверо членів князівської родини, похованих там. До них належать герцог Бернхард, принц Бернхард, герцогиня Марі Шарлотта та останній князь Саксонії-Єни Йоганн Вільгельм. Також було досліджено вишукано оздоблені олов’яні труни. Паралельно проводилися наукові дослідження поховання герцога Йогана Вільгельма. Навесні 2025 року його останки було повністю перепоховано у гробниці.

Відгуки про книгу та дослідження

Йоганнес Шлейснер, керівник відділу культури міста Єни:

«Історію університету та історію міста Єни не можна розглядати окремо одна від одної. Тому те, що ми організовуємо цей захід спільно з Університетом імені Фрідріха Шиллера, є важливим сигналом. Ця книга робить результати досліджень щодо князівської гробниці доступними для широкої громадськості та відкриває нові перспективи на важливий розділ історії Єни».

Д-р Енріко Пауст, координатор проєкту «Collegium Jenense»:

«Завдяки цій книзі нам вдалося на понад 400 сторінках та у 31 статті 35 авторів із найрізноманітніших наукових дисциплін зробити доступними для широкої громадськості результати досліджень, проведених з 2023 року щодо князівської гробниці в Єні. Відправною точкою для цього стала реставрація гробниці, проведена парафією у співпраці з університетом, родиною Саксен-Веймар-Айзенах, а також багатьма іншими меценатами та спонсорами. Таким чином вдалося знову відкрити відреставровану гробницю для відвідувачів і навесні 2025 року повністю перепоховати останки герцога Йогана Вільгельма».

Аплікативний професор д-р Йоахім Бауер (Науково-дослідний центр з історії університету при Університетському архіві Єни):

«З 1570-х років практика управління на території Ернстінської династії визначалася поділом спадщини. Після смерті колишнього курфюрста Йогана Фрідріха I, через кілька десятиліть територія була розділена на дедалі менші князівства. У XVII столітті сформувався політичний ландшафт, який завжди називали строкатим клаптиковим килимом. Прикладом цього було невелике князівство Саксонія-Єна, що походило від Саксоно-Веймарської лінії та було результатом поділу земель 1672 року. Незважаючи на це, Бернхард Саксен-Єнський (1638–1678) у своїй резиденції в Єні, маючи досить обмежені фінансові ресурси, намагався створити бароковий культурний центр, ознаками якого були газета «Jenaischen Wöchentlichen Anzeigen», придворний оркестр із великим авторитетом, а також замок і парк розваг. Бернхард помер у віці лише 40 років, а його син Йоганн Вільгельм, який мав право на спадщину, дожив лише до 15 років. Це призвело до вимирання лінії в 1690 році, і Єна перейшла у спадок до Саксонії-Айзенах та Саксонії-Веймар.”

Доцент д-р Стефан Гербер (Науково-дослідний центр з історії університету при Університетському архіві Єни):

«Ректорство аристократів і князів у ранньому Новому часі підвищувало престиж університету. Це робило його привабливішим у конкуренції за студентів, особливо за студентів-аристократів, яких усі університети прагнули залучити якомога більше. І головне: якщо ректором був правитель землі або інший принц правлячого дому, це свідчило про особливу близькість університету та владної верхівки. Для університету це було важливо для забезпечення його фінансового утримання та захисту. Для правителів це було важливо для забезпечення підготовки священиків і чиновників для країни, а також для зміцнення своєї репутації як покровителів наук і мистецтв — останнє в ранньому Новому часі вважалося однією з рис ідеального правителя».