Вшанування пам’яті про події 17 червня 1953 року

Промова мера міста д-ра Томаса Ніцше

Шановні пані та панове,

я радий, що ви сьогодні зібралися тут, щоб вшанувати пам’ять про народне повстання 17 червня 1953 року. Минуло 73 роки з того часу, як десятки тисяч людей у Єні та Східній Німеччині повстали проти режиму СЄП.

Ми зібралися тут біля «Пам’ятника на честь політично переслідуваних у радянській окупаційній зоні (РОЗ) та у НДР у період з 1945 по 1989 роки». Ми завжди збираємося в цей день — день народного повстання 1953 року, єдиний день пам’яті про злочини періоду з 1945 по 1989 рік у нашому міському календарі пам’яті. Однак цей пам’ятник завжди дає нам можливість поглянути далі, ніж 17 червня 1953 року.

Адже після визволення Німеччини від націонал-соціалізму для радянської окупаційної зони аж ніяк не настала епоха свободи. Бажана «диктатура пролетаріату» була пов’язана з придушенням інакодумців, а також з обмеженням і знеціненням прав людини.

Пам’ять про народне повстання 17 червня 1953 року на наступні десятиліття сформувала свідомість цього міста — не офіційно з боку керівництва НДР, але в пам’яті людей.

Недосконала державна політика в галузі оплати праці стала тоді тим запалом, який спричинив вибух «порохової бочки» НДР. Навіть зміна курсу, яку протягом 1953 року розпорядилися провести наступники Сталіна, вже не могла нічого змінити. 

Послаблення різних обмежень та примусових заходів, таких як скасування підвищення норм 11 червня, відбулося занадто пізно, щоб ще змогти розрядити вибухонебезпечну ситуацію.

Єна тоді була центром масових протестів, що набирали обертів у Тюрінгії. 17 червня 1953 року колони робітників дисципліновано й одностайно рушили від заводу «Цайс-Зюдверк» та Єнського скляного заводу на вулиці Отто-Шотта до Хольцмаркту, скандуючи гасла на кшталт: «Кісточка, живіт і окуляри — це не воля народу!».

Їхні демократичні вимоги щодо відставки уряду СЄП, проведення вільних виборів та звільнення всіх політичних в’язнів заповнили публічний простір. За оцінками, до полудня на Хольцмаркті перебувало до 25 000 демонстрантів.

Після введення надзвичайного стану було заарештовано кілька сотень демонстрантів. З них 110 обвинувачених отримали суворі покарання у вигляді позбавлення волі.

Представники робітників Єни Вальтер Шелер та Герберт Беміш були засуджені до 25 років виправно-трудового табору кожен. Слюсаря Альфреда Дінера радянський військовий трибунал засудив у прискореному судовому процесі без права на захист. Його розстріляли 18 червня 1953 року у Веймарі.

Проте: загальнодержавні соціальні протести промислових робітників, селян, підприємців та ремісників влітку 1953 року змусили комуністичну владу в Москві піти на суттєві поступки, щоб стабілізувати режим СЄП. З 1 січня 1954 року Радянський Союз відмовився від репараційних виплат і знизив високі витрати на окупацію.

Повстання робітників у південних та центральних районах НДР, незважаючи на придушення та численні жертви терору, що послідували за подіями 17 червня, продемонструвало обмеженість та нелегітимність існуючих відносин влади. 

Це було перше спонтанне масове повстання проти апаратів експлуатації та пригнічення у Східній Центральній Європі, яке на деяких великих підприємствах — таких як Єнський скляний завод — набуло рис низової демократії. 

17 червня поклало початок у міжнародному масштабі хвилі повстань робітників і службовців, яка прокотилася через Польщу та Угорщину в 1956 році, Прагу 1968 року, страйковий рух на польському узбережжі Балтійського моря в грудні 1970 року, створення незалежної профспілки «Солідарність» десять років по тому в Гданську аж до 9 жовтня 1989 року на Лейпцизькому кільці.

Сьогодні я хотів би ще трохи зупинитися на повстанні в Угорщині 70 років тому та його наслідках також тут, у Єні. Завдяки XX з’їзду КПРС та десталінізації, розпочатій у травні 1956 року, реформаторськи налаштовані комуністи в Угорщині отримали перевагу над сталіністами. Інтелектуальними центрами реформаторського руху були літературні клуби імені Петефі, де також обговорювалися суспільні питання. 

До студентського мітингу солідарності в Будапешті на підтримку реформаторського руху «Польського жовтня», що відбувся 23 жовтня, приєдналися численні громадяни. Коли з будівлі радіостанції відкрили вогонь по демонстрантах, натовп штурмував будівлю.

Увечері 200 000 людей зібралися перед будівлею парламенту в Будапешті й вимагали вільних виборів, свободи преси та повернення усуненого з посади реформаторського комуніста Імре Надя. Наступного дня повстання поширилося на інші міста.

Одним із перших офіційних кроків Імре Надя, який щойно обійняв посаду прем’єр-міністра, стало розформування ненависної служби безпеки. Після цього було сформовано багатопартійний уряд — «Угорський революційний уряд робітників і селян», скасовано цензуру преси та розпочато переговори з Червоною армією щодо виведення військ. 

Коли Угорщина оголосила про свій нейтралітет і вийшла з військового союзу Східного блоку — Варшавського договору, — 4 листопада Червона армія окупувала Угорщину та призначила прем’єр-міністром Яноша Кадара, лояльного до Москви.

У ході боїв, що тривали до 15 листопада, загинуло 2 500 угорців і, за офіційними даними, 720 радянських солдатів. Незважаючи на обіцянку про імунітет від покарання, яку дали Імре Надь, його засудили до смерті та стратили.

Угорське народне повстання уважно й з надією спостерігали також прихильники реформ у НДР. У Берліні студенти Гумбольдтського університету висловили солідарність з угорським народом. Однак керівництво СЄП на чолі з Ульбріхтом швидко поклало край усім реформаторським зусиллям. 
У листопаді заарештували Вольфганга Харіха, а в грудні — Вальтера Янкі; обом призначили тривалі терміни ув’язнення.

У Єні також були реакції на повстання в Угорщині. Бальний зал їдальні на Філософенвегу, де 30 листопада 1956 року відбувався «Бал фізиків», був прикрашений у національних кольорах Угорщини. 

Під час кабаре-вистави на балу перед приблизно 400 глядачами актори натякали на придушення повстання. Так, один актор назвав повідець, на якому собаку вивели на сцену, «стрічкою дружби». Саме цим терміном СЄП описувала відносини між НДР і Радянським Союзом. Дресирований пес кинув папірець у виборчу урну — що слід було розуміти як алюзію на місцеві вибори, які відбулися 10 жовтня 1956 року.

Скандований гасло «Свободу громадянам НДР!», яке СЕД висунула на підтримку ув’язнених громадян НДР у Федеративній Республіці, через свою двозначність набуло для СЕД небажаного значення.

«Вечір фізиків» викликав великий резонанс у партійному апараті СЄП. Партійні функціонери університету спостерігали за програмою і не втручалися, а навіть аплодували. Потім з’явилися численні звіти, заяви про дистанціювання та висловлення лояльності. Після того, як було висунуто вимогу виключити з університету студентів, відповідальних за організацію заходу, на бік організаторів балу стали й професори. 

Хоча студентів «Балу хіміків» покарали за менш образливу сцену, фізиків покарання не спіткало. У цій ситуації СЕД відмовилася від подальших заходів. Один із очевидців тих подій називає це «моментом народження солідарної громадянської мужності».

Проте «Бал фізиків» мав юридичні наслідки у судових процесах, зокрема проти членів «Айзенберзького кола» 1958 року — антирежимного об’єднання 1950-х років. Студенти з Єни, які входили до цього кола, зокрема після Угорського повстання розмалювали товарні вагони антикомуністичними гаслами і були засуджені за це, а також за участь у «Фізичному балі». Було заарештовано 24 особи, яким загалом призначили 114 років ув’язнення.

Реформістсько-соціалістичне об’єднання, яке виникло 1956 року в Єні навколо Вернера Ньокеля та Гюнтера Цема на історичному та філософському інститутах університету, підтримало 10-пунктну програму, спрямовану на посилення демократії та політичне відкриття ФДЖ та СЕД. Вони також посилалися на реформаторські події того року в Угорщині. Після розгрому групи Державною безпекою Цем у 1957 році був заарештований і засуджений до чотирьох років ув’язнення, а Ньокель отримав три з половиною роки ув’язнення.

Прорадянський комуністичний режим в Угорщині 1956 року, як і режим НДР 1953 року, зміг утвердитися. 

Однак обом сторонам — і народу, і владі — було зрозуміло, чого можна досягти, якщо сміливо й рішуче відстоювати свої права, і що загрожує, коли пригнічення стає надто сильним. Протягом наступних десятиліть опір спалахував знову і знову, аж поки комуністичні режими не розвалилися в 1989 році.

Повстання народу 17 червня 1953 року вимагало мужності та рішучості, без яких не була б можливою й Мирна революція 1989 року. Про це символічно нагадує ящик біля цього пам’ятника. Також тут ми бачимо ящики з написами:

1956 Угорщина
1954 р., округ Айзенберг
30.11.1956 Бал фізиків
6.12.1956 Вальтер Янקה
Вернер Ньокель

Кожна з ящиків, що стоять біля цього пам’ятника, символізує опір у найрізноманітніших формах проти комуністичних режимів у НДР, Угорщині та інших східноєвропейських країнах. Вони уособлюють мужніх людей, які, не зважаючи на особисті репресії, відстоювали свободу.

Те, що люди й досі приходять до цього пам’ятника, незалежно від пам’ятних дат — чи то учасники тематичних екскурсій містом, учасники навчальних груп чи родичі та друзі жертв, які приносять сюди квіти або запалюють вічне світло, — свідчить про те, що пам’ять про часи диктатури НДР та осмислення цього періоду ще не завершилися.

Давайте зберігати ці спогади і брати їх за застереження та приклад для нашої сьогоднішньої політичної діяльності, для нашої боротьби за громадянську, ліберальну демократію, в якій дотримання прав людини міцно закріплено.

«Усім тим, чия людська гідність була порушена, переслідуваним, які мужньо відстоювали демократію та права людини проти комуністичної диктатури», — так звучить напис на металевій табличці тут, перед пам’ятником.

На згадку про жертв народного повстання 17 червня 1953 року, повстання в Угорщині 70 років тому та інших жертв комуністичної диктатури прошу вас зараз дотримуватися хвилини мовчання.